У Львові люди переходили на російську мову для нас: історія переселенки з Донецька

PDF Друк
Четвер, 22 грудня 2016, 17:47

“Мене звати Тетяна Кобзар, я приїхала на Україну влітку 2014 року. У сумці було лише необхідне: одні джинси, дві майки та кофтинка на випадок поганої погоди. Я б хотіла зауважити, що життя почалось для мене зовсім нове. За ці 2 роки я побачила і відчула багато речей, про які хочу поділитись.

Я пам’ятаю як дивилась телевізор і з жахом розуміла, що та “гаряча точка” не десь далеко, а тут, у моєму місті. Тоді як раз відбувались бойові дії на Донецькому аеропорті. Я тоді подзвонила своїй подрузі, хоча ми просто відпочивали разом рік тому, але тепер сміливо назву її подругою. Вона запропонувала приїхати до неї. На вокзал прибули наступного дня разом з дітьми. Старались не підходити до вікон, адже декілька днів до того був обстріляний вокзал та були жертви.

Ми приїхали до Львова, жили у селі Ожидів, що у Львівській області. Ці люди дуже тепло нас прийняли, хоча ми такого навіть не очікували. Сусідка в перший же день принесла творог, яйця та сало. Я тоді ще не відчувала себе біженкою. Сподівалась, що скоро повернусь додому, ніби це якась відпустка. Люди на вулицях переходили на російську мову, щоб пояснити як пройти туди, куди мені потрібно. Запитували звідки я, жаліли та співчували.

“Та ви говоріть російською, вам ніхто не зашкодить. Ми не бандерівці і не тирани”, - заспокоювали мене гостинні мешканці Західної України. До сих пір душа болить через те, що нам промивали мізки, щоб розділити Україну на східну і західну.

Доля склалась так, що саме люди допомогли нам набагато більше, ніж держава, і не тільки матеріально. Найголовніше, що мені допомогли вилікувати душу.”


Якщо Вам сподобався текст, натисніть на кнопку соцмереж


 

Додати коментар

Захисний код
Оновити