Інтерв'ю з нардепом із львівщини Оксаною Юринець

PDF Друк
Вівторок, 09 червня 2015, 10:26

ОКСАНА ВАСИЛІВНА ЮРИНЕЦЬ

Дата народження: 27 лютого 1978 р

Голова підкомітету з питань регіонального та транскордонного співробітництва між Україною та країнами ЄС Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції, Член Української частини міжпарламентської асамблеї України та Республіки Польща

Дата набуття депутатських повноважень: 27 листопада 2014р.

Обрана по: Виборчому округу №117

Регіон: Львівська область

На момент обрання: фізична особа – підприємець, доцент, Національний університет «Львівська політехніка»

Член депутатської фракції ПАРТІЇ «БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА», «Група політичної партії «УДАР» Віталія Кличка. «Співголова Міжфракційного об’єднання Львівщина»», член МФО Єврооптимісти», «Рівні можливості».

Оксано, що для Вас політика?

В даний час – моя робота, мій обов’язок. В зв’язку з тим, що зайнялась політичною діяльністю змінився спосіб життя. Але це вже не кілька місяців, це вже кілька років. Від цього страждає родина. Життя на два міста обмежує спілкування з дітьми, з чоловіком. Це телефон, скайп та інші засоби зв’язку. Такого не було впродовж останніх 17-ти років.

Як Ваші рідні ставляться до вашої політичної діяльності?

Станом на сьогодні, коли все переоцінюється, вони вважають, що це, напевно, не дуже правильно.

Які завдання ставите перед собою в якості народного депутата?

Змінити країну. Зробити країну, в якій кожен українець розумів би, що від нього залежить абсолютно все, що він може досягати успіху саме в цій країні, може жити і розвиватися тут, що він є господарем на своїй землі, щоб пишався тим, що він — українець. Щоб людина відчувала себе абсолютно щасливою з того, що вона проживає в Україні.

Якими були відчуття, коли вперше зайшли в Раду, на Грушевського,5?

Після обласної Ради, де я була головою комісії, головою фракції впродовж чотирьох років, у мене вже було з чим порівнювати. Але на Грушевського мене вразила закостенілість така, закоренілість, совдепія. Щоб зайти — треба купу перепусток, купу фейсконтролів. Це було трошки так для мене дивно. Я розумію, що є ще ситуація при війні, але, наскільки мені відомо, все це було і з війною в країні і без. Так було завжди.

Жінка політик – це важко?

Складно через те, що ти не просто жінка-політик, ти ще мама, дружина, в тебе є ще купа інших обов’язків. Чітко розумію, що можна робити паралельно багато речей. Дуже важливо, щоб це було гармонійно, але поки що намагаюся збалансувати життя на два міста, якоюсь мірою — опіку над дітьми. В цих обставинах гуртується вся родина, яка мусить тобі допомагати. Це дуже складно. Всі розуміють, що хтось мусить в цій країні і на передовій тримати лінію оборони. Як сказала Ліна Костенко: «Лінію оборони тримають живі». Тому, треба бути тим живим, на цій лінії оборони. Звичайно, моя поява в політиці, це було і велике бажання чоловіка, щоб я мала більше зайнятості. Йому здавалося, що у декретній відпустці я буду мати дуже багато вільного часу. Для цього ще в 2010 році я підтримувала дуже молоду команду «Група політичної партії «УДАР» Віталія Кличка. Далі, по списку, я зайшла у Львівську обласну раду як депутат.

Чи є вже розчарування у цьому парламенті?

Так. Ресурс обмежений. Ресурс матеріальний для того, щоб зробити зміни в країні. Ресурс часу, яким ми абсолютно нехтуємо. Тайм-менеджмент не працює. Дуже важливо правильні речі робити в правильний відповідний час. Коли це зробиться пізніше, може бути більше шкідливим, ніж позитивним. От, наприклад, сьогодні я дуже переживаю за закон 2609 (дата запису інтерв’ю 20.05.2015 – прим.авт.), дуже важливий, про гуманітарні вантажі, які чекають суспільство, громадські організації, люди, які є в АТО. Але є купа якихось речей незрозумілих, неадекватних, які гальмують цей процес.

Досвід якої країни Ви хотіли б застосувати в Україні?

Досвідів успішних є багато. Найближчі наші сусіди — поляки, які пройшли багато реформ, з якими ми співпрацюємо. Вони — наші адвокати в Брюсселі, в Європарламенті. Є багато країн, які боролися за свою незалежність. Ми, наприклад, багато чого проходимо не еволюційно, а революційно. В нас жага до справедливості, до того, що ми повинні відстояти свою гідність. Ми її відстояли. Сьогодні ми кожен раз натикаємося на ті речі, які нам заважають в тому, щоб Україна змінилась до кінця, так як ми цього прагнемо. Але я думаю, що суспільство вже готове до європейської інтеграції, до нормальних правил життя, і до того, щоб всі, без винятків, жили за цими правилами. В цьому у нас є шанс і можливості.

Ви принципова людина?

Намагаюся бути принциповою. Кажуть, що є таким трошки тираном. Не знаю, треба попитати тих, хто працює зі мною. Я вимагаю іноді більше, ніж треба від людей. Мені завжди кажуть — не треба міряти за собою. Я дуже люблю коли роблять краще, ніж я того вимагаю. Навіть мої аспіранти, наприклад, в деяких речах роблять все краще. Це виходить як продукт у вигляді наукових статей, монографій, посібників, підручників. Це добре, коли ти можеш навчити, і твої учні перевершують тебе. Оце є, напевно, найкраще досягнення.

Чому вчите своїх дітей?

Знаєте, саме зараз через різні засоби я намагаюся з ними спілкуватися і не сваритися в чомусь. Кілька вихідних перепадає, що ми разом, або тиждень, коли я працюю в окрузі, вони практично завжди поруч зі мною. Я сподіваюсь, що вони будуть слідувати моєму прикладу як все робити, як жити, за якими стандартами. У мене велика родина. Я найстарша у багатодітній сім’ї, де п’ятеро дітей. Мене вчили мої батьки, що не багатий той, хто має багато, а той кому вистачає, і той, хто розуміє і прагне вищих ідеалів. Я вчу цьому і своїх дітей. Сподіваюся, що з часом вони зрозуміють, що мають вчитися моєму прикладу.

Скільки років дітям?

15 років доньці і 4,5 рочки сину.

Ким хоче стати дочка?

Вона хоче стати лікарем. Тут у неї виникають різні ідеї, які, можливо, будуть ще в цьому напрямку. Зараз ще дуже мінливий характер, складний. Кожного дня, з ранку, ввечері, в обід переписка в вайбері. Це дуже складно. Найгірше, напевно, з меншим, Михайликом, з яким я приймала присягу, будучи на дев’ятому місяці вагітності. Він народився через тиждень, тому його називають 115 депутатом Львівської обласної ради. Це було знаково для мене.

Чим займається чоловік?

Депутат-еколог. Чоловік є екологом, але крім того — депутат районної ради. Колись всі сміялися «що це за така політична партія»? Але ми довели, що ми спроможні своїм прикладом показати, що партію творять люди. І коли було рішення, наприклад, Віталія Володимировича, що ми маємо підтримати Петра Олексійовича, ми це зробили. Я вам скажу більше — за три дні до виборів, коли Петро Олексійович був у Львові, я сказала, що ми обіцяли Віталію Володимировичу, ми робимо це для Вас і у Вас буде перше місце у Львівській області тому, що у нас сильна команда і ми це для Вас зробимо. І ми це зробили. На той момент керівники штабів не вірили, що так може бути. Саме Львівська область зайняла перше місце — 70% підтримки  нині діючого Президента Петра Олексійовича.

Ваші батьки пишаються Вами!

Ну, їм складно тому, що вони багато мусять допомагати. Мої брати, сестри — всі мусять допомагати мені. Хоча, я вам скажу, що мене тішить, що ніхто з них не прагне очолювати первинні осередки, партійні організації. Дивлячись на мене, ніхто не прагне бути депутатом, щоб ви розуміли. І коли мене всі дістають, коли всім щось треба, я кажу, що бажаю вам мати то що я. Вони кажуть – не кляни мене. Тобто вони розуміють, що це дуже складно і адаптовуватися під всі ці нові умови вкрай важко.

Які головні поради дали Вам батьки?

У них було багато дуже таких принципових речей. Чи думаєте, що мені було легко відстоювати всю службу Божу в церкві? Ні, це було важко, але я зрозуміла, що так форма наповнювалася змістом. Батьки вчили тим речам, які почала розуміти з часом, з віком, коли вже пережила якісь речі. Позитив, допомога людям. Не очікувати, що тобі одразу будуть допомагати або відповідати на твою допомогу. Навчили, що треба тішитися тим малим, що є. Треба прагнути багатьох речей, треба доводити, що ти можеш, ти зробиш все за будь-яких обставин. Були люди, які вірили чи не з першого класу в мене — мої вчителі. Я сьогодні з ними багатьма спілкуюся. В мене дуже гарна пам’ять – людей, які в той момент зустрічалися мені у житті і виявляли свою допомогу я дуже добре пам’ятаю до сьогодні. Я намагаюся з ними завжди спілкуватися і, якщо є така потреба, допомагати їм. Навіть, так часто буває, люди, яким ти можеш допомогти необов’язково повинні про це знати. Звичайно, в політиці інші правила, але я думаю, якщо ти стаєш політиком певного рангу, то ти можеш собі дозволити робити це не публічно.

Благодійністю займаєтеся?

Я би не хотіла про це говорити дуже багато. Ви не побачите на моїй сторінці, щоб я особисто викладала, візити, які ми робили на Схід. Це викладали хіба ті хлопці, які були зі мною, наші депутати обласної ради, керівники батальйонів викладали матеріал у Фейсбук, дякували. Я не роблю цього публічно. Це дуже складно тому, що у нас суспільство виховане таким дуже патерналістським і споживацьким, коли депутат суспільству обов’язково має давати гроші. Я можу допомогти запитами і зверненнями, навіть коли майже немає віри, що це спрацює. От, наприклад, ми маємо досвід, коли до нас звернулись по лікування. Моя помічниця писала звернення і ми добились того, що дитину будуть лікувати за державний кошт і це лікування відбудеться, хоча віри цьому не було і  люди йшли і просто просили гроші. А тут потрібен скоріше той важіль, який сьогодні отримує депутат – можливість звертатися до Міністерства, до Комітету, і виборювати право — хоча воно призначене конституцією, звичайно, — змушувати працювати Закони. Окрім того, що їх писати, творити, робити поправки, зміни вносити, так ще й змушувати безпосередньо цей Закон виконувати на місцях.

Які книжки читаєте?

Ой, сьогодні останнє ми купили Бендукідзе і його спогади. Багато різних книжок наших львівських авторів знайомих. Я люблю дарувати книжки. Коли я перший раз поїхала на Схід, це було ще в 2014 році, ми підтримували наші львівські бригади. І тоді видавництво «Апріорі» запропонувало продати книжок на мільйон гривень, які я матиму можливість реалізовувати, і за ці кошти допомагати армії. Так розпочалася ініціатива «Читатський батальйон». Ми передаємо книжки до територіальних громад, а наші партійні активісти реалізовують їх і купують бронежилети, необхідні речі, або допомагають сім’ям загиблих із АТО. Тобто, в такому плані для мене книжка – дуже важлива. Ще одна книга — подарунок Юрія Луценка, його спогади, які написані разом з Мустафою Найємом. Багато речей, про які він нам розказував, я тепер прочитала. Ці дві книжки з останнього, що прочитано. Люблю багато наших українських авторів, класиків. Люблю цитувати Лесю Українку, Франка, Шевченка.

І рекомендуєте читати?

Рекомендую читати, так. Обов’язково.

Ваші недоліки та достоїнства?

Мені важко описати себе збоку. Я не можу сказати що є перевагами, що є недоліками. Це дуже складно спостерігати себе збоку. Не все, що ти бачиш хотів би говорити на загал, виказувати всі свої недоліки, щоб ними могли скористатися конкуренти.

Які якості повинен мати парламентар?

Я можу говорити зараз як домогосподарка, але, насправді, я цим і займаюся. Коли я хотіла, щоб біля мого будинку було чисто – я вставала і замітала. І сьогодні, коли я хочу, щоб в моїй країні був порядок, я буду вставати і робити цю роботу, як би мені складно не було, скільки б не було перешкод. Намагаюся не звертати уваги ні на що і «дивитись на ріку життя», як говорив один східний філософ.завжди

Вибір освіти – усвідомлений?

У мене була дуже цікава історія. Я вступала зразу після школи на юридичний факультет університету Франка, але втратила рік, бо не здала останнього іспиту з іноземної мови. Це була французька мова. Сьогодні у мене інший виклик долі – я мушу вчитися і говорити англійською мовою. Потім була друга спроба. Я вступала в «Львівську політехніку». І я хочу вам сказати, що абсолютно не жалкую, що тоді не стала юристом. Моя робота все одно зараз пов’язана з юридичними аспектами. Я вступила в Інститут економіки і менеджменту і стала менеджером-економістом. Захистила кандидатську дисертацію достроково, поступивши потім в аспірантуру. Ще такий цікавий момент. На конкурсі «Магістр року», тоді мене нагороджував Віктор Михайлович Пинзеник. Зараз він сидить поруч зі мною — мій колега. 14 років пройшло, коли я отримала цю премію і сьогодні ми колеги-депутати разом. Юридичний і економічний аспекти дуже важливі, дуже допомагають в тому, щоб ти багато речей міг бачити дуже швидко. Швидко вчитися, швидко схоплювати інформацію, переробляти, опрацьовувати, потім видавати ті речі, які сьогодні є необхідними і потрібні уже консолідовані усіма напрямами галузі.

Ким були б якби не ця освіта?

Я взагалі збиралася бути відомим ресторатором. Різні кулінарні пошуки були, я пекла великі триповерхові торти на багато кілограм, готувала дуже багато всього різного, але в один момент зрозуміла, що, напевно, не тільки це може робити жінка. Жінка може робити паралельно дуже багато інших речей. Я взагалі дуже ціную роботу всіх жінок, які працюють вдома, бо цю роботу ніколи не помічають. Ти можеш бачити успіхи на роботі, наприклад, якщо ти науковець — кількість опублікованих праць, захищених дисертацій зі своїми аспірантами, любові студентів. Домашню роботу – ні. Я сьогодні дуже скучаю за тією аудиторією, де я могла приходити, говорити. Мій улюблений курс — організація біржової діяльності, який я читала. Взагалі така історія цікава. Сьогодні, подорожуючи Європою, я чітко розумію, що про багато тих країн, про способи устрою, як вони розвивалися, розвивалася їхня економіка, я розказую студентам. Фінансові потоки, ринки, капіталізація. Ці речі дуже допомагають. Постійна всебічна освіта. Хоча, подорожуючи Парижем, я розуміла, що мушу побачити музей д’Орсе і всіх імпресіоністів, про яких мені розповідали в школі. Не знаю ким би я могла стати в інший спосіб. Коли ми з чоловіком познайомились на Європейському з’їзді молоді в Штутгарті я вже тоді усвідомлювала, відвідуючи різні країни через організацію «Українська молодь Христові», що на мене дивиться весь світ і я представляю країну. З часом фактично так і сталося, що ти вже представляєш цю країну на рівні держави, і в тебе дуже багато хочуть запитати. Тоді ти сам вибудовував якісь умовності і правила, а сьогодні ці правила вже сформовані до тебе, і ти маєш їх приймати. Тут вже більш відповідальний момент.

Чи є Вас кумири серед політиків? Приклад, який наслідуєте?

Для мене прикладом політика є людина, яка народилася в Україні. Голда Меїр, прем’єр- міністр Ізраїлю. Сьогодні такі міністри, і такі політики потрібні в нашій країні. Це для мене приклад в політиці.

Яким бачите своє політичне майбутнє?

Саме на сьогодні, я думаю, що кожен з нас, той хто свідомо прийшов сьогодні на цій хвилі, і фактично соціальним ліфтом потрапив в парламент, чітко розуміють, що мають свою передову. Хлопці мають передову на Сході, ми маємо свою передову в Києві. Тому вона така складна, так болісно все відбувається, тому так багато оптимізму треба відчувати. Але є впевненість в тому, що ми абсолютно вибрані сьогодні Богом, щоб ці зміни робити, просячи в нього сили, натхнення, можливості то все реалізувати. Дуже складно. Я розумію, що один в полі не воїн, що це має бути команда: це має бути як одна родина, одне ціле. Більше того, напевно, не дуже багато треба, щоб всі зразу були такі, але якщо показувати правильний приклад, за тобою будуть підтягуватися всі люди, будуть розуміти, що вже по-іншому не можна, що треба робити саме так. І такі звичаї, правила поведінки потрібно сьогодні вносити в Україну. Найбільше вносити саме тут, в центральні органи управління тому, що, певною мірою, на місцях вже більш адаптовані люди до того, щоб жити за правилами, ніж тут.

Стан духу в цей момент?

«Дух, що серце рве до бою, рве за правду». Я цитую Франка, але, насправді, воно так і є. Це відчуття допомагало і під час Майдану 2013-2014 років. Навіть не змусили зупинятися кримінальні справи, які відкривалися – перше захоплення адміністрації 23 січня. Стан такий, що ти мусиш впливати на процес, щоб все змінювалось. Якщо нічого не робити, нічого не зміниться.

Грушевського,5


Якщо Вам сподобався текст, натисніть на кнопку соцмереж


 

Додати коментар

Захисний код
Оновити